Існує декілька легенд щодо виникнення назви свята. За однією з них назва «Великдень» («Великий День») з'явилася аж наприкінці першого тисячоліття з приходом на українську землю християнства. Легенда говорить, що «Великдень називається так тому, що у той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, аби був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп'яли Христа — дні поменшали. Тепер лише царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів…».
У західно-слов'янських мовах назва свята перекладається як «Великаніч", оскільки це давнє свято, включаючи і його атрибутику (зокрема й крашанки) нерідко пов'язують із ще дохристиянськими традиціями відмічати знакові астрономічні події, у тому числі й весняне рівнодення, коли перший великий день (більший за ніч день) міряється своєю тривалістю з останньою великою (більшою за день) ніччю.
